Серед досить великої кількості різних теорій мотивації особливо виділяється теорія мотивації Девіда МакКлелланда – американського психолога, професора і розробника новітньої методики оцінки для тематичного аперцептивного тесту. Нижче ми розглянемо теорію потреб МакКлелланда в подробицях.

Теорія потреб

Девід МакКлелланд поділяв всі потреби на три великі групи. До них належать потреби у владі, потреби в успіху і потреби в причетності.

1
Потреби у владі

Потреби у владі є найбільш пріоритетними. Вони обумовлюються навчанням людини і його життєвим досвідом і полягають у тому, що людина тяжіє до контролю над діями інших людей як до способу чинити на них значний вплив. Люди з домінуючою потребою до влади, в свою чергу, поділяються на два типи.

До першого типу належать люди, які прагнуть до влади заради владарювання. Їх приваблює наявність можливості командувати і впливати на інших людей. Інтереси суспільства або організації мають для них другорядне значення.

До другого типу належать люди, які прагнуть до влади заради вирішення колективних суспільних завдань або завдань організації. Як тільки ці люди домагаються відповідних повноважень, вони ставлять певні завдання перед групою людей і вже разом з ними беруть участь у процесі досягнення групових цілей. Одночасно з цим, вони знаходяться в пошуку оптимального способу мотивації людей для їх досягнення. Потреби у владі для цієї категорії людей являють собою аж ніяк не прагнення до самоствердження для задоволення марнославства, але прагнення до того, щоб виконати відповідальну роботу з управління іншими людьми, спрямованому на рішення громадських або організаційних завдань.

2
Потреби в успіху

Потреби успіху задовольняються тільки тоді, коли розпочата робота успішно доведена до кінця. Люди, які прагнуть до успіху, ставлять перед собою завдання підвищеної складності і бажають отримати відгуки про пророблену ними роботі і своїй діяльності взагалі. Наприклад, у керівника організації бажання досягти успіху може проявлятися в ініціативі, прагненні до виправданого ризику. У тому випадку, якщо він боїться зазнати невдачі, він буде намагатися не брати участь в такій діяльності, де потрібно бути ініціативним та брати на себе відповідальність. Така людина буде прагнути до відома до мінімуму ймовірності того, що його іміджу буде завдано шкоди.

Потреба в успіху як мотивація до досягнень притаманна переважній більшості людей. Але рівень її розвитку у кожної людини різний. Однак саме від цього рівня буде залежати результативність діяльності людини і його професійний успіх у будь-якій сфері.

Не можна не згадати і про внесок у теорію МакКлелланда американського психолога Джона Аткінсона. Згідно його уявленням, потреба в успіху необхідно розглядати в комплексі з потребою уникнення невдач. Аткінсон виявив, що люди з домінуючою мотивацією до досягнень, як правило, прагнуть до успіху, а люди, у яких мотивація до досягнень знаходиться на низькому рівні, намагаються уникати невдач.

Дане доповнення, зроблене Аткінсоном, пізніше стало основою розробленої ним же і теорії Макклелланда суб’єктивно бажаного ризику. В ній мотивація до досягнень і мотивація до уникнення неуспіху є визначальними факторами у формуванні людиною прийнятного дня нього ризикованої поведінки. Тут цікаво відзначити, що люди з високою мотивацією до досягнень (до яких, до речі помітити, відносяться майже всі керівники) воліють середній рівень ризику. Вони намагаються уникати особливо ризикованих ситуацій, що містять велику ймовірність невдачі, але в той же час уникають і ситуацій, де ризик мінімальний, оскільки в такому випадку ймовірність досягти відчутних результатів дорівнює практично нулю. А в ситуаціях з середнім рівнем ризику успіх залежить від їх власних зусиль.

Звідси випливає висновок, що люди з домінуючою мотивацією до досягнень відрізняються сильним тяжінням до постановки цілей і завдань із середнім рівнем ризику, коли їх успіх, нехай і не є гарантованим, але в будь-якому випадку залежить, головним чином, від них самих: від їх власних зусиль і здібностей.

Ті ж люди, у яких мотивація до досягнень знаходиться на низькому рівні (це, в основному, люди, які звикли пускати справи на самоплив), відрізняються, в більшості своїй, вибором ситуацій, де ризики мінімальні. Хоча, нерідко можна зустріти і таких людей, які, навіть відправивши справу «плисти за течією», можуть вибирати і ситуації з великими ризиками, розмірковуючи з позиції «як вийде – так вийде».

3
Потреби в причетності

Потреби в причетності також називають партисипативными потреб або потреб у співучасті. Вони можуть виражатися в прагненнях до культурною, інтелігентною і дружнім відносинам з оточуючими людьми. Але люди з переважаючими потребами в причетності нерідко прагнуть не тільки до того, щоб встановити з іншими людьми добрі стосунки, але і бажають знайти підтримку і схвалення в очах значущих і авторитетних для них людей.

Висновки

Теорія потреб МакКлелланда послужила причиною того, що західне суспільство знову звернуло свою увагу на підприємця і на його основну характеристику – ініціативність і здатність брати на себе ризики.

Один з найважливіших висновків теорії МакКлелланда зачіпає безпосередньо мотивацію здібностей підприємця в соціумі взагалі. Учений дотримувався думки, що соціум з переважаючою мотивацією до досягнень здатний породити велику кількість активних, енергійних та ініціативних підприємців, які, в свою чергу, здатні прискорити зростання економічних показників цього соціуму. Підприємці повинні бути готові брати на себе ризики і ця готовність безпосередньо впливає на потреби досягнення.

Крім цього, дані досліджень у сфері мотивації людини, відповідно до розглянутої нами теорією, наочно показують, що люди з високими потребами до досягнень самі переконані в тому, що здатні досягти успіхів, ніж ті, хто не відчуває потреби до досягнень. Людям першої категорії властиво прояв більшої енергії, працездатності, активності і творчого підходу. Плюс до цього, задоволення цих людей досягає свого піку від усвідомлення ними факту своєї вдачі, але не від визнання їх іншими людьми або похвали.

Важливо й те, що МакКлелланд також задавався питанням: як взагалі розвивається і може розвиватися мотивація до високих досягнень. На його думку, для цього можуть застосовуватися методи гуманістичної педагогіки, де відносини будуються не за принципом «начальство і підлеглий», а за принципом «вчитель і цілеспрямований учень». Дуже важливо, по-перше, щоб батьками і менеджерами встановлювалися найбільш високі стандарти поведінки, і щоб їх реагування було негайним і доброзичливим у тих випадках, коли діти або співробітники ведуть себе відповідно цим високим стандартам. А по-друге, результат розвитку у людей потреби до високих досягнень повинен являти собою становлення самостійної і цілеспрямованої особистості, яка готова до підприємницької діяльності в будь-якій сфері і налаштована на отримання високих результатів.

Якщо ж говорити про держави, які прагнуть до використання високих стандартів поведінки для прискорення темпів економічного зростання, то, відповідно до теорії Девіда МакКлелланда, необхідно виконання наступних дій:

  • Потрібно відмовитися від традиційних напрямків і створити умови, що стимулюють особистісний ріст своїх співгромадян;
  • Потрібно утверджувати принципи високої ефективності і встановлювати стандарти максимальної продуктивності, що саме по собі послужить посиленню потреби до досягнень;
  • Потрібно прагнути до більш грамотному розподілу трудових ресурсів шляхом направлення людей, найбільш придатних до того чи іншого роду діяльності, в ті сфери, в яких вони зможуть максимально вплинути на соціальну та організаційну продуктивність, а також через визнання та винагородження людей з переважаючими потребами до досягнень.

Такі основні положення теорії мотивації МакКлелланада. При бажанні ви можете вивчити її більш детально, знайшовши відповідні матеріали. Однак зробити свої власні висновки щодо даної теорії можливо, володіючи і тією інформацією, з якою ви тільки що познайомилися.