Якби актори просто стояли або сиділи на стільцях на сцені, при цьому розповідаючи про предмет постановки – хіба ви б назвали це театром? Навіть незважаючи на те, що сучасне мистецтво привчило нас до будь – немає. Драматичне мистецтво – це дія, подання, активність образів, почуттів, гра пристрастей. З плином часу змінювався театр, але сенс, закладений в самому слові стародавніми греками, не змінився. Театр – це видовище, а його основа – дія.

Сценічна дія – наріжний камінь і основа акторської та театрального мистецтва, який поєднує в собі всі складові гри актора. У ньому вони об’єднуються в цілісну систему думок, почуттів, рухів. У цій статті ми пропонуємо вам невеличке роз’яснення цього важливого і об’ємного поняття.

Природа сценічної дії

Мистецтво як образне осмислення дійсності існує в різних формах і видах. Відмінною рисою кожного, видає його специфіку, є матеріал, який використовує творець для створення художніх образів. Для музиканта це звук, для письменника – слово. Для актора таким матеріалом є дія. У наймасштабнішому розумінні, дія – це вольовий акт, спрямований на досягнення певної мети. Акторська або сценічна дія – одне з основних виразних засобів, єдиний психофізичний процес досягнення мети в боротьбі з пропонованими обставинами малого кола, виражений яким-небудь чином в часі і просторі. Через нього артист втілює свій сценічний образ, розкриває цілі, внутрішній світ персонажа та ідейний задум твору.

Кажучи простими словами, сценічна дія – це вміння бачити, чути, рухатися, думати і говорити в даних пропонованих обставин для реалізації способу. Таким визначення здається більш зрозумілим, але в той же час воно відсилає нас до висновку про складність структури складових частин. По суті, дія передбачає їх злагоджену роботу та є синтезом сценічного руху, уваги, емоційної пам’яті, акторської мови.

Дослідники системи Станіславського звертають увагу на те, що її суть якраз і виражається в сценічній дії. На ньому педагог побудував своє вчення, адже з дією пов’язане все. Його природа така, що процес творчості відбувається на межі реальності і мистецтва. Це називають «феноменом маятника»: актор гойдається від правди життєвого випадку до умовності театру. Він змушений працювати «на межі» між правдою та художнім вимислом, точністю і імпровізацією, перевтіленням і прагненням до самовираження, схожістю та різними в різних ролях. Це і є суть театру.

Основи сценічної дії є суб’єктивна правда актора-образу і імпровізація. З приводу першого К. С. Станіславський вимагав від своїх учнів не копіювати образ героя, а «виправдовувати» його. Кожен крок, кожну думку, кожен вчинок. «Граєш злого – шукай, де він добрий», – тільки так можна досягти суб’єктивної правди.

Друга вимога, що висувається до дії – імпровізація. Кожен раз, повертаючись до одного зіграної ролі, артист повинен знаходити в ній нове: не грати механічно завчений образ, а пристосовуватися до його потреб по-новому. К. С. Станіславський затвердив у театральному мистецтві примат життя людського дії з нескінченною зміною пристосувань, прибудов до живого партнера.

Фізичне і психічне дію

Вище ми говорили, що будь-яка дія – акт психофізичний. Розділяти його на складові, фізичне і психічне, некоректно, і робиться це лише з метою деталізації розуміння. Отже, фізична дія призводить до змін в оточуючому нас матеріальному світі. На його вчинення витрачається фізична (мускульна) енергія. До цього виду дій відносяться: фізична робота (копати, косити, пиляти); спортивні заняття (гребти, плавати, грати з м’ячем); побутові операції (одягатися, накривати на стіл, заварювати чай); дії по відношенню до іншого людині (обіймати, цілувати, боротися). Про важливість фізичної дії у творчості актора, вправах на розвиток цього досвіду, можна прочитати в статтях, присвячених сценічному руху і почуття правди.

Психічні дії характеризуються спрямованим впливом на психіку (почуття, свідомість, волю) як іншої людини, так і свою власну. Вже з цього визначення видно, що психічні дії в професії актора – одна з головних категорій, адже через неї реалізується роль. Вони також різноманітні – прохання, жарт, докір, попередження, переконання, визнання, похвала, сварка – це лише короткий список прикладів.

Психічні дії залежно від засобів здійснення бувають словесними та мімічними. Вони однаково застосовуються в різних ситуаціях. Наприклад, людина вас розчарував. Ви можете зробити йому догану, а можете – подивитися з докором і похитати головою, не промовляючи ні слова. Різниця в тому, що міміка більш поетична, але не завжди зрозуміла з боку, слово ж – більш виразно.

Як було сказано вище, фізична дія неможливо без психічного, рівно, як і навпаки. Для того щоб втішити людину, висловити йому підтримку, потрібно спочатку підійти до нього, покласти руку на плече, обійняти. Психічний дія в такому разі накладає відбиток на виконання фізичної. Адже ніхто не стане бігти, підстрибуючи, до людини, щоб втішити його в горі.

Але і фізична дія впливає на психічне. Уявімо таку ситуацію. Бажаючи схилити людину до якогось дії, ви хочете поговорити з ним наодинці. Вибираєте момент, заводите його в кімнату, і, щоб ніхто вам не завадив, хочете закрити двері на ключ. Але знайти його ні в кишенях, ні на журнальному столику поруч, не можете. Це призводить до подразнення, метушливості, накладає відбиток на розмову.

З усього цього напрошується простий висновок – хороший актор повинен приділяти однакову увагу як фізичної, так і психічної стороні передбачуваної ролі і, відповідно, розвивати необхідні навички.

Органічне сценічна дія

З самого визначення видно, що дії актора повинні бути гармонійними, натуральними, правдоподібними, лише в такому разі можна досягти органічності ролі та подання. Щоб бути достовірною, сценічна дія артиста повинне володіти такими якостями як:

Індивідуальність. Особистий характер і його неповторність є одним з тих якостей, які надають сценічному дії достовірність. К. С. Станіславський писав: «Нехай актор не забуває, що потрібно завжди жити від свого власного істоти, а не від ролі, взявши у останньої лише її пропоновані обставини».

Унікальність. Ми вже писали про необхідність імпровізації, яка кожен спектакль робить неповторною. Найкраще це відображає вимога К. С. Станіславського кожен раз грати «сьогодні, тут, зараз».

Емоційність. Дія повинна бути не тільки логічним і послідовним, що необхідно для почуття правди, але і приймати емоційне забарвлення, яка передає порив і пристрасть, впливаючи на глядача.

Багатовимірність. Як і в житті, на сцені співіснування різних поведінкових тенденцій, їх зміна, дає відчуття достовірності.

Як розвинути описані здібності? Відповіді на ці питання є в попередніх статтях блогу. Пригадаємо основні положення.

По-перше, актор повинен весь час «на сцені». Не думати про глядачів, не помічати їх, зосереджуючись на пропонованих обставинах постановки. Для цього потрібно розвивати сценічне увагу.

По-друге, артисту-початківцю важливо вміти керувати своїм тілом. Сценічний рух – важлива складова акторської майстерності. Вона не тільки робить гру виразною, але і сприяє достовірності всього дії.

По-третє, актор повинен навчитися жити повторними почуттями, викликати в собі ці почуття, незважаючи на умовність декорацій і всього твору.

По-четверте, дія як психофізичний акт неможливо без оволодіння майстерністю слова. Сценічна мова – необхідний і корисний навик.

Вправи на розвиток акторських навичок шукайте у тренінгу на нашому сайті та тематичних статтях блогу.

Відгуки та коментарі

Сподіваємося, стаття була для вас корисною. Обговорити її можна в коментарях нижче.