Категоричний імператив Канта і «золоте правило» моральності

Категорический императив Канта и «золотое правило» нравственности

«Стався до інших людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе» — напевно, багато хто з нас хоча б раз чули цю фразу або її подобу. Погодьтеся, що вона сприймається як щось звичне і самозрозуміле? Однак це не просто популярну фразу, прислів’я – насправді ця фраза відноситься до дуже цікавого закону, який носить назву «категоричного імперативу». До того ж, він безпосередньо пов’язаний з ще одним законом, а якщо бути точніше, правилом – «золотим правилом моральності. У даній статті ми поговоримо і про кожного з цих понять.

Категоричний імператив

Термін «категоричний» імператив з’явився завдяки німецькому філософу Іммануілу Канту, який розробляв концепцію автономної етики. Згідно цієї концепції, моральні принципи існують завжди, не залежать від навколишнього середовища, і мають бути в постійному зв’язку один з одним. І категоричний імператив говорить про те, що людина повинна використовувати особливі принципи, які визначають його поведінку.

По Канту, людина є найвищою цінністю. Кожен з людей володіє почуттям власної гідності, яке він захищає від будь-яких посягань. Однак і будь-який інший з людей володіє почуттям власної гідності. Виходить, що одна людина має свободу вибору способу поведінки через призму сприйняття іншої людини. А будь-який вчинок оцінюється на основі понять про добро і зло.

Як особистість, людина не здатна бути мірилом добра і зла. Не існує досконалої людини, який міг би бути еталоном цих якостей. Отже, поняття про добро і зло перейшли до людини від бога, т. к. він єдино є їх носієм. У моральному свідомості людини повинна закріпитися ідея про бога, як про ідеал і моральному досконало.

Згідно з визначенням, людина є головною моральною цінністю. Бог для нього є моральним ідеалом для самовдосконалення. Вчений сформулював свій закон так, щоб він став основою, на якій будуються людські взаємини. Цей закон і називається категоричним імперативом.

Основи категоричного імперативу:

  • Людина повинна надходити в життя за правилами, які мають силу закону, як для нього, так і для інших;
  • Людина повинна ставитися до людей так, як хоче, щоб вони ставилися до нього;
  • Людина не повинна розглядати іншу людину як засіб для отримання особистої вигоди.

Теорія Канта говорить нам про те, що людина, обираючи, як йому діяти, повинен брати до уваги не тільки свої бажання, але й загальнолюдські правила, які є для нього безумовним велінням (категоричним імперативом).

Взагалі, взаємозв’язок основ категоричного імперативу (в особливості, другою і третьою) являє собою базу відносин між соціумом і людиною, між державою та його громадянином. Перша ж основа є абсолютним моральним вимогою, що складається в усвідомленні людиною свого боргу перед самим собою й іншими людьми, ґрунтується на вільній і розумної волі. Адже будь-яка річ у світі, як каже дослідник, володіє відносною цінністю; лише тільки розумна і вільна особистість цінна сама по собі.

Мораль категоричного імперативу містить причину в самій собі, а не є результатом чого-небудь. Філософ підносить її над світом, відокремлює від безлічі життєвих зв’язків і протиставляє реальної дійсності, адже вона говорить не про те, що є на сьогоднішній день, а тому, як повинно бути. І даний повага до особистості – це моральна основа моралі і права. Але в реальному житті це практично нездійсненно, оскільки в людській природі присутня, як говорить Кант, «первісне зло» — це егоїзм, прагнення лише до власного щастя, себелюбство і т. п.

Але, в будь-якому випадку, відмінність категоричного імперативу від будь-якої подібної попередньої теорії полягає в тому, що основа моральності ґрунтується не тільки на щастя і користь людини, але ще й у вимогах розуму і принципі гуманізму, який найбільш яскраво виражається в «золоте правило» моральності.

«Золоте правило» моральності

Історію «золотого правила» моральності, який передбачає під собою основу моральної поведінки, можна сміливо назвати історією становлення моральності взагалі. У тому значенні, в якому «золоте правило» прийнято розглядати зараз, воно почало застосовуватися в XVIII столітті.

Спочатку, ще при первісно-общинному ладі, був так званий звичай кровної помсти, суть якого полягала в ідеї рівноцінного воздания. Сьогодні це здається жорстоким, але в той час саме кровна помста регулювала ворожнечу між пологами і обумовлювала рамки поведінки.

Після того як родоплемінні відносини були зруйновані, поділ людей на «чужих» і «своїх» перестало мати чітку межу. Зв’язку людей з різних пологів з якихось причин могли бути навіть сильніше, ніж внутриродовые зв’язку. Окрема людина перестав «розплачуватися» за проступки своїх родичів, а родова громада перестала відповідати за дії своїх окремих членів. Звідси виникла необхідність у появі нового принципу управління міжособистісними відносинами, який би не залежав вже від приналежності людини до того чи іншого виду.

І цим принципом стало розглянуте нами «золоте правило», окремі частини якого можна зустріти в Старому і Новому завітах, вченні Конфуція, висловах семи грецьких мудреців та інших джерелах, наприклад, в Євангелії від Матвія, де «правило» звучить як: «Отже, в усьому, як хочете, щоб з вами поступали люди, так поступайте і ви з ними…» (Матв. 7, 12). Таке формулювання вважається позитивною; є і негативна: «Не роби іншому того, чого не бажаєш самому собі».

Під «іншим» в «правилі» розуміється абсолютно будь-яка людина, а само воно говорить про те, що всі люди рівні, проте це рівність не робить їх однаковими і не принижує їх гідності. Про рівність тут йдеться в більш глибокому значенні: рівність у можливості самовдосконалення, рівність свободи, рівності в кращих якостях людини, рівність перед загальнолюдськими нормами.

«Золоте правило» передбачає таку позицію, в якій людина встає на місце іншого: до себе він ставиться як до іншого, а до іншого – як до себе. Ця позиція є основою міжособистісної зв’язку, що зветься любов’ю. Так народжується і нова формулювання «правила»: «люби ближнього свого, як самого себе». Іншими словами, кожній людині слід ставитися як до себе в перспективі досконалості – не як до засобу, але саме як до мети.

«Золотому правилу» як основи моральної поведінки і свідомості завжди приділяли величезну увагу філософи. Наприклад, Томас Гоббс бачив в ньому основу природних законів, якими визначається життя людини. Т. к. «правило» може бути зрозуміло кожному, воно сприяє обмеженню індивідуальних егоїстичних домагань, службовців основою єднання людей у державі. Джон Локк не розглядав як правило вроджене – основою правила є загальне природне рівність, і людина, щоб прийти до суспільної чесноти, повинен сам його усвідомити.

Іммануїл Кант, в свою чергу, дивився на традиційні форми «золотого правила» критично. Згідно його думку, в явному вигляді воно не дає можливості оцінити рівень морального розвитку людини, т. к. моральні вимоги до самого себе можуть бути занижені людиною, він може прийняти егоїстичну позицію. Незважаючи на те, що «золоте правило» містить в собі і бажання людини, вони часто можуть зробити його рабом своєї природи і створити непереборну перешкоду між ним та світом моральності – світом свободи.

В якості висновку

Категоричний імператив Канта, який є центральним поняттям його етичної доктрини, являє собою витончене (з точки зору філософії) «золоте правило», однак між ними не слід ставити знак тотожності.

Ми ж з вами повинні завжди пам’ятати, що як категоричний імператив, так і «золоте правило» повинні керувати нашими діями в повсякденному житті. Якщо ми будемо застосовувати на практиці вищезгадані основи, наше життя напевно стане в рази гармонійніше, стосунки з людьми будуть конструктивними, конфліктів і розбіжностей буде менше, а взаємної поваги один до одного стане більше.