Психоаналіз Зиґмунда Фрейда: передумови та базові ідеї за 5 хвилин

Психоанализ Зигмунда Фрейда: предпосылки и базовые идеи за 5 минут

Вивченням психіки людини вже не один десяток років займаються великі уми, але на багато питань відповіді досі немає. Що ховається в глибинах людської істоти? Чому події, що сталися колись у дитинстві, донині впливають на людей? Що змушує нас робити одні і ті ж помилки і мертвою хваткою триматися за остогидлі відносини? Де беруть свій початок сновидіння, і яка інформація в них закладена? На ці та безліч інших питань, щодо психічної реальності людини, може відповісти революційний і поправший собою багато основи психології психоаналіз, створений видатним австрійським вченим, неврологом і психіатром Зигмундом Фрейдом.

Як з’явився психоаналіз?

На самому початку своєї діяльності Зигмунд Фрейд встиг попрацювати з видатними вченими свого часу – фізіологом Ернстом Брюкке, практикуючим гіпноз лікарем Йосипом Брейером, неврологом Жаном-Марі Шарко та іншими. Частина думок і ідей, які зародилися на цьому етапі, Фрейд розвивав і в своїх подальших наукових працях.

Якщо говорити більш конкретно, то ще молодого тоді Фрейда привернуло те, що деякі симптоми істерії, що проявлялися у хворих нею, не могли ніяк бути інтерпретовані з фізіологічної точки зору. Наприклад, людина могла нічого не відчувати в одній області тіла, незважаючи на те, що в сусідніх областях чутливість зберігалася. Ще одним доказом того, що далеко не всі психічні процеси можуть бути пояснені реакцією людської нервової системи або актом його свідомості, було спостереження за поведінкою людей, які піддавалися гіпнозу.

Сьогодні всі розуміють, що знаходиться під гіпнозом людині вселити наказ щось виконати, після свого пробудження він несвідомо буде прагнути до його виконання. А якщо поцікавитися у нього, чому він хоче це зробити, він зможе привести цілком адекватні пояснення своєї поведінки. Звідси і виходить, що психіка людини має властивість самостійно створювати пояснення якихось вчинків, навіть якщо у них немає ніякої необхідності.

У сучасність Зігмунда Фрейда саме розуміння того, що діями людей можуть керувати приховані від їх свідомості причини, стало шокуючою відвертістю. До досліджень Фрейда таких термінів як «підсвідоме» чи «несвідоме» не було зовсім. І його спостереження стали відправною точкою у розвитку психоаналізу – аналізу людської психіки з позиції рушійних нею сил, а також причин, наслідків та впливу на подальше життя людини та стан його нервово-психічного здоров’я досвіду, отриманого в минулому.

Базові ідеї психоаналізу

Теорія психоаналізу грунтується на тому твердженні Фрейда, що в психічній (якщо зручніше – душевної) природу людини не може бути непослідовності і перерв. Будь-яка думка, будь-яке бажання і будь-який вчинок завжди має свою причину, зумовлену свідомим або несвідомим наміром. Події, що мали місце в минулому, впливають на майбутні. І навіть якщо людина переконаний, що будь-які його душевні переживання не мають підстав, завжди присутні приховані зв’язки між одними подіями і іншими.

Виходячи з цього, Фрейд розділяв психіку людини на три окремі області: область свідомості, область предсознания і область несвідомого.

  • До області несвідомого відносяться несвідомі інстинкти, ніколи не доступні свідомості. Сюди ж можна віднести витіснені з свідомості думки, почуття і переживання, які сприймаються свідомістю людини як не мають права на існування, брудні або заборонені. Область несвідомого не підпорядковується тимчасовим рамкам. Наприклад, якісь спогади з дитинства, раптом знову потрапивши в свідомість, будуть такими ж інтенсивними, як і в момент своєї появи.
  • До області предсознания відноситься частина області несвідомого, здатна в будь-який момент стати доступною для свідомості.
  • Область свідомості включає в себе все те, що усвідомлює людина в кожен момент свого життя.

Основними діючими силами людської психіки, згідно з ідеями Фрейда, є саме інстинкти – напруги, які спрямовують людину до якоїсь мети. І ці інстинкти включають в себе два чільних:

  • Лібідо, є енергією життя
  • Агресивна енергія, що є інстинктом смерті

Психоаналіз розглядає, по більшій частині, лібідо, в основі якого лежить сексуальна природа. Воно являє собою живу енергію, характеристики якої (поява, кількість, переміщення, розподіл) можуть тлумачити будь-які психічні розлади й особливості поведінки, думок і переживань індивіда.

Особистість людини, згідно психоаналітичної теорії, представлена трьома структурами:

  • Воно (Ід)
  • Я (Его)
  • Понад-Я (Супер-Его)

Воно (Ід) є споконвічно закладеним в людині – спадковістю, інстинктами. На Вд ніяк не впливають закони логіки. Його характеристики — це хаотичність і неорганізованість. Але Ід впливає на Я і Понад-Я. Причому, його вплив безмежно.

Я (Его) є тією частиною особистості людини, яка перебуває в тісному контакті з оточуючими його людьми. Его бере свій початок з Вд з того самого моменту, коли дитина починає усвідомлювати себе як особистість. Ід живить Його, а Його захищає його, немов оболонка. Те, як взаємопов’язані Его та Ід, легко показати на прикладі потреби в сексі: Ід могло б здійснити задоволення цієї потреби за допомогою прямого сексуального контакту, але Его вирішує, коли, де і при яких умовах цей контакт може бути реалізований. Его здатне передавати або стримувати Ід, тим самим будучи гарантом забезпечення фізичного і душевного здоров’я людини, а також його безпеки.

Понад-Я (Супер-Его) виростає з Его, будучи сховищем моральних засад і законів, обмежень і заборон, які накладаються на особистість. Фрейд стверджував, що Зверх-Я виконує три функції, якими є:

  • Функція совісті
  • Функція самоспостереження
  • Функція, що формує ідеали

Воно, Я і Понад-Я необхідні для спільного досягнення однієї мети – підтримання рівноваги між прагненням, що веде до збільшення задоволення, і небезпекою, що виникає від незадоволення.

Виникла Вона енергія відбивається в Я, а Понад-Я визначає межі Я. Враховуючи те, що вимоги Воно, Зверх-Я і зовнішньої реальності, до якої повинен пристосуватися людина, нерідко є суперечливими, це неминуче призводить до внутриличностным конфліктів. Рішення ж конфліктів всередині особистості відбувається за допомогою декількох способів:

  • Сновидіння
  • Сублімація
  • Компенсація
  • Блокування механізмами захисту

Сновидіння можуть бути відображенням бажань, не реалізованих у реальному житті. Сновидіння, які повторюються, можуть бути покажчиками на певну потребу, яка не була реалізована, і яка може служити перешкодою на шляху вільного самовираження людини і його психологічного зростання.

Сублімація є перенаправленням енергії лібідо на цілі, схвалювані суспільством. Нерідко такими цілями виступає творча, соціальна чи інтелектуальна діяльність. Сублімація є форма успішного захисту, а сублімована енергія створює те, що ми звикли називати словом «цивілізація».

Стан тривожності, що виникає від незадоволеного бажання, є можливість нейтралізувати через пряме звернення до проблеми. Так, енергія, яка не може знайти виходу, буде спрямована на подолання перешкод, на зменшення наслідків цих перешкод і на компенсацію того, чого не вистачає. В якості прикладу можна навести ідеальний слух, який розвивається в сліпих або слабозорих людей. Людська психіка здатна поступити аналогічним чином: наприклад, у людини, що страждає недоліком здібностей, але має сильне бажання досягти успіху, може розвинутися неперевершена працездатність або безприкладна напористість.

Проте бувають і такі ситуації, у яких з’явилося напруга може бути спотворений або відкинуто особливими захисними механізмами, такими як гіперкомпенсація, регресія, проекція, ізоляція, раціоналізація, заперечення, придушення і іншими. Наприклад, нерозділене або втрачену любов можна придушити («Не пам’ятаю ніякого кохання»), відкинути («Так любові і не було»), раціоналізувати («Ті відносини були помилкою»), ізолювати («Мені не потрібна любов»), спроектувати, приписавши іншим свої почуття («Люди не вміють любити по-справжньому»), гіперкомпенсувати («Я віддаю перевагу вільні стосунки») і т. д.

Коротке резюме

Психоаналіз Зігмунда Фрейда – це найбільша спроба прийти до розуміння і опису тих складових психічного життя людини, які до Фрейда були незрозумілими. Самим терміном «психоаналіз» в даний час називають:

  • Наукову дисципліну
  • Комплекс заходів по дослідженню психічних процесів
  • Методику лікування порушень невротичного характеру

Робота Фрейда і його психоаналіз навіть сьогодні нерідко критикуються, однак ті поняття, які він ввів (Ід, Его, Супер-Его, механізми захисту, сублімація, лібідо) розуміються і застосовуються в наш час як вченими, так і просто освіченими людьми. Психоаналіз знайшов своє відображення в багатьох науках (соціології, педагогіки, етнографії, антропології та інших), а також у мистецтві, літературі і навіть кінематографі.