Его, Суперего та Ід в психоаналізі

Эго, Суперэго и Ид в психоанализе

Озираючись назад – у минуле психологічної науки, можна прийти до сміливого, але впевненого висновку, що одним з основоположників її ідей є знаменитий австрійський вчений Зігмунд Фрейд – засновник психоаналізу. Можна часто почути, як саме його називають «батьком» психології. Спочатку, коли Фрейд тільки починав вивчати феномен людської особистості, однією з провідних його ідей була концепція про неусвідомлюваних психічних процесах. Але в міру роботи відомий вчений дещо переглянув свою концепцію і ввів у дослідження особистості три нові терміни: Ід, Его і Супер-Его. Ці поняття стали центральними в теорії психоаналізу. І саме їм присвячена стаття, з якої ми і пропонуємо вам ознайомитися тут ми розглянемо вищеназвані три терміна в подробицях і розберемося в тому, що означає кожен з них, а також яка їх роль у психоаналізі.

Ід

Саме поняття «Ід» бере свій початок в латинській мові («ід» означає «воно»). Згідно з ідеями Фрейда, Ід увазі виключно вроджені, інстинктивні, примітивні аспекти особистості людини. Областю його функціонування є несвідоме. Ід знаходиться в тісному взаємозв’язку з первинними потребами, наповнюють поведінку людини енергією, такими як сон, прийняття їжі, секс і т. д. Ід в психоаналізі є чимось хаотичним, темним, не мають законів, чисто біологічним, не підкоряється ніяким правилам. І свою центральну роль в житті індивіда Ід грає на протязі всього часу, до самої його смерті.

Ід являє собою вихідну структуру людської психіки і служить первинним принципом усього життя людини – негайним виплеском психічної енергії, яка виробляється за допомогою біологічно обумовлених мотивів, серед яких переважають агресивні і сексуальні. Цей негайний виплеск називається принципом задоволення. І Ід, виходячи з цього принципу виражається в імпульсивної манері, де ставить у главу кута саме себе, незважаючи ні на які наслідки своїх дій для оточуючих, і навіть не замислюючись про самозбереження. Висловлюючись образно, Ід – це сліпий правитель, змушує підкорятися собі своїм авторитетом і владою, але спирається для реалізації своїх задумів на своїх підлеглих.

Зигмундом Фрейдом були описані два механізми, за допомогою яких Ід рятує особистість людини від напруги – мова йде про рефлекторних діях і первинних процесах. Говорячи про рефлекторних діях, можна сказати, що Ід автоматично відповідає на імпульси збудження, реагуючи таким чином на викликається подразником напруга. В якості прикладу тут відмінно підійде сльозовиділення при потраплянні смітинки в око або кашель як реакція на подразнення верхніх дихальних шляхів. Але тут слід зазначити, що зняти рівень напруги або подразнення рефлекторні дії можуть далеко не завжди. Наприклад, жодне рефлекторний рух не здатне нагодувати голодного дитини. І в тому випадку, якщо рефлекторний рух не здатна ефективно виконати свою функцію, в силу вступає другий механізм – первинний процес уявлення, де Ід становить психічний образ об’єкта, який був спочатку пов’язаний із задоволенням потреби. Якщо взяти представлений вище приклад з голодним дитиною, то первинний процес може відтворити образ пляшечки з молоком або грудей. Багато інші приклади первинного процесу, дотримуючись положень психоаналізу, можуть бути виявлені у психозах, галюцинаціях, сновидіннях.

Тут же необхідно зробити невелику замітку про те, що взагалі таке первинні процеси.

Первинними процесами називають ірраціональний, нелогічний і навіть фантазійний образ уявлень людини, який характеризується нездатністю до придушення імпульсів і відмінності від реального нереального, дійсного себе від «не-себе». Складності поведінки у зв’язку з первинними процесами полягають у тому, що людина не здатний відрізнити актуальний об’єкт, який може задовольнити його потребу, від його способу. Порівняйте хоча б воду і міраж цієї води, викликаний прагненням у людини, що йде по пустелі. З цієї причини засновник психоаналізу стверджував, що дитина не здатна відкласти задоволення своєї звичної потреби. Здатність відкладати задоволення вперше проявляється у людини, коли він починає розуміти, що крім його власних бажань і потреб існує ще й зовнішній світ. І це знання є тригером для виникнення другої структури особистості, званої Его.

Его

Термін «Его» походить від латинського слова «ego», що означає «я». Его-це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття людиною рішень. Его прагне до вираження і задоволення бажань » Ід, але вже у відповідності з тими обмеженнями, які накладає зовнішній світ.

Структура і функція Его виростають з Ід. Его відбувається і еволюціонує з Ід, а також бере у нього частину енергії для своїх потреб, щоб відповідати умовам соціальної реальності. Так виходить, що Його забезпечує збереження і безпека організму. Наприклад, людині, яка хоче їсти, необхідно розрізняти образ їжі, наявний у поданні, від реального образу їжі. Іншими словами, людині потрібно вміти діставати їжу і споживати її до того, як напруга знизиться. Це прагнення спонукає людину до навчання, роздумів, міркувань, сприйняття, прийняття рішень, запам’ятовуванню і т. п. Слід висновок, що Его використовуються перцептивні і когнітивні процеси у його прагненні до задоволення потреб і бажань Ід. Однак, якщо природа Ід знаходить вираз в пошуку задоволення, то природа Его підпорядковується принципу реальності, метою якого є зберегти цілісність організму через відстрочку задоволення інстинктів до тих пір, поки не буде знайдена можливість розрядки й зняття напруги найбільш підходящим способом або поки зовнішня середовище не буде відповідати відповідним вимогам.

Супер-Его

Розмова про Супер-Его повинно почати з того, що для ефективного функціонування в соціумі людині необхідно володіти системою цінностей, етики та норм, які буду сумісні з системою, прийнятою в навколишньому суспільстві. І все це може бути набуте в процесі соціалізації – якщо виражатися в термінології психоаналізу, то це відбувається завдяки формуванню Супер-Его, що також походить від латинської мови, в якому «super» означає «над», а «ego», як і говорилося – «я».

Супер-Его є останнім компонентом розвивається особистості. На думку Зігмунда Фрейда, у щойно народженій організмі Супер-Его ще немає. Воно набувається дитиною в процесі його взаємодії з батьками, вчителями та іншими людьми, які мають на особистість формує вплив. В якості морально-етичної сили, Супер-Его являє собою наслідок тривалої залежності дитини від батьків і проявляється з того моменту, коли дитина починає розрізняти, що таке добре і що таке погано.

Крім усього іншого, Зигмунд Фрейд розділив Супер-Его на дві окремі підсистеми – це Совість і Его-ідеал. Совість здобувається через батьківські покарання пов’язана з тим, що вважається «неслухняною поведінкою», тобто з тим, за що дитину ставлять у кут і т. п. В совість входить виникнення почуття провини, наявність моральних заборон і здатність до критичної самооцінки. А заохочувальних аспектом Супер-Его є Его-ідеал, що формується з схвалень і високих оцінок значущих людей. Его-ідеал обумовлює наявність таких почуттів, як гордість або самоповагу.

Супер-Его можна вважати сформованим остаточно тільки тоді, коли контроль батьків поступається місцем самоконтролю. Супер-Его прагне до того, щоб остаточно загальмувати прояви всіх соціально засуджуваних імпульсів, що виходять від Ід, і направляє людину до досконалості в думках, словах і діях, переконуючи Його в тому, що ідеалістичні цілі переважають над реалістичними.

Такі ролі і значення Ід, Его і Супер-Его в психоаналізі Фрейда. Укладаючи, можна лише сказати, що все свідоме життя людини Его шукає компромісні рішення, які можуть задовольнити перебувають у постійній конфронтації один з одним Ід і Супер-Его.