Здавалося б, що вони зовсім
забуті, але раптом якийсь натяк
думка, знайомий образ,
знову вас охоплюють переживання,
іноді такі ж сильні, як
перший раз, іноді кілька
слабкіше, іноді сильніше, такі
або у дещо зміненому вигляді.

— К. С. Станіславський

Людська пам’ять влаштована таким чином, що прочитавши одного разу книгу, через 5 років можна не згадати її назву, але навіть через 50 років чітко пам’ятати, як в дитинстві впав з черешні в селі у бабусі і при цьому порвав шорти. Це пов’язано з різними типами пам’яті. За спогади, які пов’язані з переживанням певних емоцій, як позитивних, так і негативних, відповідає емоційна пам’ять. Завдяки їй, у нас при фразі «згадай 90-е» виникає в голові картинка з тетрісом, тамагочі і напоєм «Yupi». Або, відчувши в хлібному відділі супермаркету запах свіжої випічки, ми повертаємося думками в минуле, коли кожен день ходили в школу повз невеликого магазину, що продає хлібобулочні вироби.

Емоційна пам’ять пов’язана з чуттєвим досвідом. Вона здатна викликати переживання, бути своєрідною проекцією раніше отриманих відчуттів і викликаних цим чуттєвих образів на те, що відбувається в даний момент. Саме тому в системі Станіславського емоційна пам’ять є ключовим моментом в акторській грі при досягненні переконливості і почуття правди.

Визначення

Емоційна пам’ять – запам’ятовування, збереження і відтворення емоційно забарвлених явищ, пам’ять на почуття. Отримується в результаті пережитих відчуттів, як позитивного, так і негативного характеру, що пов’язано з подіями, що відбулися в минулому.

У цьому ці спогади, що зберігаються в емоційній пам’яті, можуть служити людині керівництвом в діях та інтерпретації подій. Саме цим пояснюється небажання купувати будь-який продукт в магазині, якщо минулого разу він вам здався недостатньо свіжим, нудотним або надто солодким. Дитячими страхами живиться нелюбов до походів до стоматолога. Більш драматичний приклад – переживши тяжке розставання, людина стає менш влюбчивым і довірливим, закритим.

Але якщо більшості людей емоційна пам’ять важлива як спосіб воскресіння спогадів і як набутий досвід, для актора вона має набагато більше значення. Художник сцени важливо вміти виділити в спогаді чисту емоцію або переживання, і «прожити» нею – передати під час сценічної дії. Тому йому необхідна сильна, стійка і багата емоційна пам’ять.

Одним з перших даними предметом зацікавився французький психолог Т. Рібо, який вивчав психологію почуттів і застосував термін «афективна пам’ять». К. С. Станіславський, посилаючись на застарілість цього поняття, в «Роботі актора над собою» вживає поняття «емоційна пам’ять».

Емоційна пам’ять у акторському мистецтві

Емоційна пам’ять вкрай необхідна в будь-якому виді творчості і мистецтва, особливо для акторів, які, граючи, переживають повторні почуття. Правдивості вони досягають лише у разі здатності відчути знайомі по життєвому досвіду відчуття на сцені.

К. С. Станіславський писав: «Раз ви здатні бліднути, червоніти при одній згадці про випробуваному, раз ви боїтесь думати про давно пережите нещастя– у вас є пам’ять на почуття, або емоційна пам’ять».

Він вчив згадувати пережиті почуття, хвилювання, думки знову, грунтуючись на минулому досвіді. На його думку, це якість повинні культивувати у собі не тільки актори, але і режисери. Першим емоційна пам’ять потрібна, щоб уміти в пропонованих сценічних обставин передавати почуття аналогічні пережитим раніше. Другим – щоб визначити рівень натуральності постановки.

Емоційна пам’ять, як і звичайна, не ідеальна. З часом все зайве: обстановка, незначні деталі, які супроводжують враження – стираються з пам’яті, і залишається лише емоція. Буває й по-іншому – пережите почуття настільки сильно і призводить до такого потрясіння або сильного враження, що сам момент, атмосфера, подія, пам’ятаються дуже добре, а ось емоційний фон через надлишок і змішання переживань пам’ятається погано. Тому акторові важливо навчитися за своїм бажанням викликати емоції, не відносяться до тих чи інших подій у його житті, іншими словами – в чистому вигляді.

Для людей цієї професії сильна і добре розвинена емоційна пам’ять дуже важлива. Їм потрібно постійно поповнювати її матеріалом життєвих сприйнять, здобутих з різних джерел. При цьому К. С. Станіславський переконаний, що треба не тільки випробувати ту чи іншу емоцію, але і зрозуміти її сенс, не тільки вивчати цю «життя, але й безпосередньо стикатися з нею у всіх її проявах; коли, де і як тільки можливо». Але як цього досягти?

У театральних інститутах вправи на спогад часто будуються на завданнях-етюдах, в яких потрібно детально згадати дні сильних емоцій. Це може бути, наприклад, випускний вечір або перше побачення. Після виконання вправи відбувається обговорення з метою з’ясувати, що послужило мотивом дій студента при передачі почуттів: пережитий раніше досвід, розповіді інших, переглянутий на цю тему фільм.

Щоб розвивати свою емоційну пам’ять, радять також вести щоденник. У нього потрібно записувати, в першу чергу, ті події, які знаходять у вас емоційний відгук. Робити це потрібно максимально детально, намагаючись описувати почуття так, як ніби ви знову їх переживаєте. Перечитувати щоденник рекомендується раз на місяць.

Сьогодні набуває популярності такий прийом як бібліотерапія. Це нова перспективна технологія корекції емоційного стану, де засобом досягнення потрібного чуттєвого настрою виступає правильно підібрана книга. «Ідентифікуючи себе з героями художнього твору, їх емоційними переживаннями, ми співпереживаємо і тим самим досягаємо емоційного отреагирования. Це допомагає усвідомити свої емоції, зрозуміти їх причини…», – пишуть Е. Хлевная і Л. Южанинова, автори книги «Де твоя чарівна кнопка? Як розвинути емоційний інтелект».

Багато інших вправ, корисних для початківців акторів, шукайте на нашому сайті.

Відгуки та коментарі

Своїм досвідом та думками на тему статті можна поділитися, залишивши коментар нижче.