Театр перестав бути розвагою, театр став мудрістю.
— А. Н. Толстой
Описуючи свої враження після перегляду хорошого фільму або перегляду театральної вистави, ми часто вдаємося до захопленим оцінками – фразам «як правдоподібно зіграв», «актор відчув цю роль», «він втілився в свого героя». Буває навпаки, і в такому випадку в хід йдуть визначення «награність», «відсутність життя», «відбування ролі». У кожному з нас живе Станіславський з його «Не вірю!». Не режисерським прийомом, а обивательським ставленням у позитивному сенсі, адже саме так і оцінюється гра акторів і постановка в цілому. Звідси, грубо кажучи, і розуміння в системі К. С. Станіславського почуття правди і віри як важливого елемента сценічної дії. У цій статті ми постараємося розібратися з питаннями, що робить гру актора правдивої і як цього досягти.
Сценічна правда
З точки зору акторської майстерності правда буває двох видів. Перший – справжня правда (або «бувальщина» словами А. Н. Торцова) – це ті почуття і стан, які ми переживаємо насправді. «У площині реальної дійсності справжня правда і віра створюються самі собою». В житті якщо людина щось робить, це відбувається по-справжньому, йому не потрібно грати. Наприклад, якщо потрібно запитати дорогу, він просто звернеться до перехожого, будучи дійсно зацікавленим в отриманні відповіді.
«Але коли цієї дійсності немає на підмостках, і там відбувається гра, то створення правди і віри вимагає попередньої підготовки. Вона полягає в тому, що спочатку правда і віра зароджуються в площині уявної життя, в художньому вимислі, а потім вони переносяться на підмостки». Це другий вид – художня або сценічна правда.
Щоб показати різницю, К. С. Станіславський в «Роботі актора над собою» наводить приклад з пошуком зниклої сумочки з грошима однієї з актрис. Коли її знайшли, Торців попросив обіграти ситуацію ще раз, тільки тепер все приймають участь знали, де вона знаходиться. Такий же істинності як в перший раз досягти не вдалося. Це і є суттю проблеми. Не тільки глядача, а й художник важко повірити в щирість вмираючого від удару картонного кинджала Отелло. Але цього і не потрібно, адже правда – це не віра в декорації і ситуацію, а справжність почуттів і переживань моменту. Важливо те, наскільки актор здатний зрозуміти і прожити відбувається, якщо б воно було дійсним для нього. Правда речей лише сприяє цьому.
Почуття правди
Багато дослідників життєдіяльності К. С. Станіславського ділять театральне мистецтво на 2 періоди – до і після нього. «До» в театрі «грали». «Після» Станіславського актори в театрі почали «жити». Під цим «жити» і мається на увазі почуття правди і віри, яке кожен актор має в собі культивувати.
Великий педагог написав: «Необхідно розвивати в собі артистичну чуйність до правди. Правда, те, у що щиро вірить артист; і навіть явна брехня повинна стати в театрі правдою для того, щоб бути мистецтвом. Для цього артистові необхідно сильно розвинена уява, дитяча наївність і довірливість, артистична чуйність до правди і до правдоподібного в своїй душі і в своєму тілі. Всі ці властивості допомагають йому перетворювати грубу сценічну брехня в найтоншу правду свого ставлення до уявної життя».
Згідно з визначенням, почуття правди – це те, у що актор вірить на сцені чи на екрані. За твердженням дослідників творчої спадщини К. С. Станіславського, він вимагав не правдивої гри ролі героя, а перевтілення в нього. Для артиста сцени набагато важливіше здатність до внутрішнього преображення, можливість дивитися на події очима персонажа, а не натуралізм та імітація правди.
Але що призводить до фальші та брехні на сцені? Це так званий «фізичний затиск» – різні стани, які притупляють реалізм і природність. Вони заважають передати почуття в його чистому вигляді. Найчастіше це буває через бажання актора вигідно показати себе, відзначитися, підкреслити несуттєві для гри деталі (наприклад, граційна рух зі стільцем); можуть перешкоджати також зайва скутість, самоконтроль, збентеження, напускные емоції.
Позбутися від цих недоліків і розвинути почуття правди і віри, згідно системі Станіславського, можна в 2 етапи.
Перший етап. Правда в простих фізичних діях
Фізичні дії – це половина життя ролі актора на сцені. Починати з виконання простих і малих фізичних дій варто тому, що викликати правду в них легше, ніж в області переживань та емоцій. У звичайному житті ми нервово ходимо, очікуючи спізнився одного, наливаємо і п’ємо чай, втягає нитку в голку і шиємо. Пов’язані з цими операціями процеси підпорядковані нашій свідомості, вони стійкі і зрозумілі, а значить, у правдивості дії народжується і правдивість почуття.
Для вироблення правди фізичних дій застосовуються вправи на безпредметна дія (дія з «пустушкою»). Це завдання, які учень виконує з уявними предметами. Умова беспредметности дуже важливо, адже при роботі з реальними речами дію найчастіше відбувається інтуїтивно і механічно, що заважає усвідомленню повного процесу.
Приклади таких вправ з «пустушкою»: зварити каву; написати лист; одягтися на роботу; замісити тісто, спекти пиріжки; читати книгу, роблячи замітки в блокноті; підмести та помити підлогу; почистити взуття; зібрати валізу.
Виконуючи їх, потрібно строго дотримуватися послідовність, не випускаючи з уваги жодної деталі. Спочатку потрібно робити все більш повільно, ніж у реальному житті, зосереджуватися на кожному кроці. Пізніше, коли виробиться здатність швидко та точно виконувати з «пустушкою» те ж, що і з реальними предметами, завдання треба ускладнювати. До дії додається конкретну умову і обігрується ситуація по-іншому. Наприклад, якщо безпредметна дія – скласти речі у валізу, ускладнити його можна умовами для різних ситуацій: робочої відрядження, де потрібні ділові костюми і ноутбук, або відпочинку, де знадобляться маска і плавки/купальник.
Другий етап. Розвиток логіки і послідовності
За, здавалося б, механічними діями в реальному житті стоять підсвідомі процеси і інстинкти. Але на сцені дія відбувається у вигаданій ситуації, перенести механічність на яку складно. Тому всі свої дії актор повинен підпорядковувати логіці і послідовності. Подання є чимось завершеним і цілісним, тому логіка дії дуже важлива, вона пов’язує композицію, де кожен крок має причину і наслідок. Другий етап, по суті, означає вміння організувати в єдине ланка дрібні фізичні дії першого етапу.
Наведемо приклад. Збирання валізи для поїздки у відпустку передбачає наявність логічно-послідовного зв’язку. Валіза звідкись з’явився (його дістали з антресолі або купили в магазині), потім протерли від пилу, стали складати речі. Закінчивши пакувати, налаштували код замка і закрили. Для акторської гри ці, на перший погляд, дрібниці важливі. Повз увагу глядача не пройде той факт, що, наприклад, діставши з запорошеного комори валізу, герой відразу кидає його на диван і починає складати туди речі. В реальному житті ніхто б не вчинив.
Щоб уникнути подібних логічних помилок виконуються ускладнені вправи з першого етапу. Наприклад, комплекс «пустушок» під загальною назвою «генеральне прибирання». Тут ви повинні не тільки підмести або вимити підлогу, а повністю забратися в квартирі, слідуючи логіці прибирання: скласти в шафу розкиданий по квартирі одяг, навести порядок на журнальному та письмовому столі, протерти пил, пропилососити і т. д.
Інший тип завдання – поєднання різних простих фізичних дій, які спочатку не пов’язані загальної логічної лінією. Умовна ситуація може бути такою: розпакувати валізу; написати записку; погладити сорочку; приготувати яєчню. Обіграти її можна так: чоловік повертається з відрядження, заходить додому, розбирає валізу, дістає важливі документи і ноутбук. Готує собі сніданок – яєчню, з’їдає її. Переодягається в чисту свежевыглаженную сорочку. Пише записку дружині, що сьогодні збори ради директорів і, можливо, прийде додому пізніше, ніж зазвичай. Під час роботи над завданням послідовність встановлюється самим учнем. Важливо щоб усі ці дії раніше (на першому етапі) вже виконувалися окремо.
Описані вправи здебільшого командні, після виконання кожного з них під керівництвом педагога відбувається обговорення етюду. Зазначаються недоліки та пропущені кроки, які порушують логіку, а значить і правду.
Детальну характеристику вправ наведених у цій статті, а також багатьох інших, можна знайти в книзі театрального педагога і режисера Л. П. Новицької «Уроки натхнення». Про особливості правдивості відчуттів і емоцій актора читайте в статті нашого блогу, присвяченій емоційної пам’яті.
Відгуки та коментарі
Нижче ви можете залишити коментар з обговоренням тематики статті або цікавлячим питанням.